На виконання завдання Апеляційного суду Сумської області №ВІ-105/15-ВХ від 26.03.2015 р. Охтирським міськрайонним судом Сумської області було проведено узагальнення судової практики розгляду Охтирським міськрайонним судом Сумської області кримінальних справ (проваджень) щодо злочинів проти життя і здоров’я особи за 2014 рік, в ході якого було встановлено наступне.
В 2014 році Охтирським міськрайонним судом Сумської області було розглянуто 14 кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи (ст. ст.115-145 КК України) відносно 14 осіб, у тому числі :
за ст. 121 КК України – 1 особа;
за ст.122 КК України – 1 особа;
за ст.125 КК України - 3 особи;
за ст.128 КК України – 1 особа;
за ст. 129 КК України – 3 особи;
за ст. 115 КК України – 5 осіб.
Вік осіб на момент скоєння кримінального правопорушення :
від 25 до 30 років — 3 особи, з них 3 чоловіка;
від 30 до 50 років — 7 осіб, з них 6 чоловіків та 1 жінка;
від 50 до 65 років – 4 особи, з них 3 чоловіка та 1 жінка.
Всі вони повнолітні, працездатні, ніде не працювали й не навчалися.
Освіта осіб на момент скоєння кримінального правопорушення :
повна загальна середня — 9 осіб;
базова загальна середня — 2 особи;
повна професійно-технічна — 3 особи.
По 3 кримінальним провадженням потерпілими заявлялися цивільні позови про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
По 1 кримінальному провадженні цивільний позов прокурора Охтирської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Управління фінансів Охтирської міської ради про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок кримінального правопорушення був залишений без розгляду. (провадження в справі закрито в зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення).
В решті кримінальних проваджень цивільні позови не заявлялися.
При призначенні кримінального покарання судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області у кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого дотримувалися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через цю норму реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області виходили з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинений групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи, що встановлення пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, суддями всебічно досліджувалися матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводились у вироку мотиви прийнятого рішення.
Спірних питань застосування норм кримінального та кримінального процесуального права під час ухвалення вироків за результатами розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров’я та проблемних питань при застосуванні судом положень статей 115-145 КК України в Охтирському міськрайонному суді не виникало.
Кримінальних проваджень за п. 5 ч. 2 ст. 115, ст. ст. 116, 117, 118, 120, 123, 124, 126, 127, 130, 131, 135, 136-145 КК України на розгляді в Охтирському міськрайонному суді не перебувало, однак судом на виконання завдання було вивчено зміст таких кваліфікуючих ознак окремих злочинів проти життя та здоров’я, як:
- «спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб» (п.5 ч.2 ст. 115 КК України). Убивство способом, небезпечним для життя багатьох інших осіб має місце тоді, коли винний здійснив намір вбити певну особу і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не лише однієї конкретної особи (людини). Такими способами можуть бути: постріл у натовп, застосування вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток та ін. Цим складом охоплюються випадки убивства, коли при його вчиненні небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного могли заподіяти їм шкоду (здоров’ю чи життю). Вказівку закону про небезпеку для життя багатьох осіб слід розуміти як небезпеку спричинення смерті не тільки потерпілому, а ще хоча б одній людині. Пункт 5 ч. 2 ст. 115 КК застосовується і тоді, коли з урахуванням використаних знарядь вбивства (наприклад, кидання ножа в людину, що стоїть в натовпі, використання вибухових пристроїв) небезпека загрожувала життю однієї особи, але міг постраждати всякий, хто знаходився в цьому місці.
- «тяжка образа з боку потерпілого» (статті 116, 123 КК України). Тяжка образа - умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі - усно, письмово, дією. До тяжкої образи слід також відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб'єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб’єкта, сприйняття ним факту образи.
- «сильний фізичний біль», «фізичне страждання», «моральне страждання» (ст. 127 КК України). Загалом поняття «сильний фізичний біль», яке законодавець закріпив в диспозиції ст.127 КК України, є оціночним, а тому потребує детального дослідження. сильний фізичний біль - це особлива психофізіологічна реакція організму, яка характеризується неприємними сенсорними відчуттями, а також біль, що виникає з фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів. Тілесні ушкодження завжди викликають фізичний біль. Однак не слід ототожнювати поняття «сильний фізичний біль» та «тілесні ушкодження». Сильний фізичний біль як оціночна ознака може встановлюватися тільки з урахуванням конкретних обставин злочину, а саме: характеру посягання, засобів фізичного впливу на потерпілого, способу вчинення злочину, локалізації ударів, їх інтенсивності, больового порогу потерпілого тощо. На визнання фізичного болю сильним можуть також впливати суспільно небезпечні наслідки такого впливу на потерпілого у вигляді певного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Отже, поняття «сильний фізичний біль» є оціночним. Воно являє собою специфічну форму відображення волі законодавця щодо криміналізації одного з можливих суспільно небезпечних наслідків катування. Ступінь заподіяння фізичного болю завжди потребує своєї оцінки з боку правозастосовувача. При її наданні обов’язково повинні бути враховані суб’єктивні особливості потерпілого, об’єктивні умови вчинення злочину, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень тощо. Моральне страждання – оціночне поняття, тобто індивідуальне для кожного, а фізичне страждання є пов’язаним із фізичним насильством.
- «неналежне виконання обов’язків» (статті 131, 137, 140 КК України). Невиконання професійних обов’язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних обов’язків має місце у тому разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов’язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб’єктом своїх професійних обов’язків може бути як одноразовим, так і систематичним.
- «тяжкі наслідки» (статті 135, 137-141 КК України). Частина третя статті 135 КК України передбачає особливо кваліфікуючі обставини, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці і тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок. Це означає, що внаслідок ненадання допомоги (залишення в небезпеці) настали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком експертів потерпілому були спричинені такі смертельні ушкодження, які неминуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв’язку між залишенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватися за ч. 3 цієї статті. Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти: 1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилася в небезпечному для життя становищі (бездіяльність - невтручання); 2) залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд на пішохода автомобілем і залишення його в небезпечному стані). В першому випадку при бездіяльності - невтручанні суб’єктивна сторона щодо наслідків може виявлятися як у необережності, так і в умислі. При умислі винний може бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мотивів помсти, ревнощів тощо. В іншій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і не надав йому допомоги, його вина щодо смерті та інших тяжких наслідків може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Якщо ж буде доведено умисел (прямий або непрямий) щодо тяжких наслідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження. Інші тяжкі наслідки, про які говориться в ч. 2 ст. 137 КК України, - це є середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження одному або кільком неповнолітнім. Тяжкі наслідки для хворого, передбачені в ст. 138 КК України, - це настання смерті, тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. Відповідно до ч.2 ст. 139 КК України можливість настання тяжких наслідків для хворого повинна бути реальною. Це такий стан хворого, за якого невтручання медичного працівника, тобто ненадання необхідної допомоги, може призвести до його смерті чи настання інших тяжких наслідків (тілесні ушкодження, ускладнення хвороби тощо). Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 140 КК України, є настання тяжких наслідків для хворого. До таких наслідків слід відносити смерть, тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, інвалідність або інше ускладнення хвороби. Відповідно до ст. 141 КК України обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є наслідки - настання смерті, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, важке ускладнення хвороби або інвалідність.
- «протизаконне насильство», «систематичне знущання» (ст. 116 КК України). Так, відповідно до норм даної статті насильство, яке викликає у винного стан сильного душевного хвилювання, обов’язково має бути протизаконним. Протизаконний характер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадку виступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічного стану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у вигляді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Іншими словами, якби потерпілий не вчиняв протизаконних дій щодо винного чи інших осіб, винний, у свою чергу, не вчинив би протиправних дій щодо нього. Причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання може бути протизаконне насильство з боку як приватної, так і службової особи, у т.ч. тієї, яка за своєю посадою чи характером виконуваних повноважень наділена законом правом застосовувати насильство до громадян (це, наприклад, працівники міліції, СБ, члени громадських формувань з охорони громадського порядку, працівники виправно-трудових установ). Систематичне знущання - особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер;
- «жорстоке поводження», «шантаж», «примус до протиправних дій», «систематичне приниження людської гідності», «інша залежність від винуватця» (ст. 120 КК України). Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі діяння особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Шантаж - це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні стосунки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помилковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати. Примус до протиправних дій - це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавством. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо. Систематичне приниження людської гідності - це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над ним тощо). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність. Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей - від батьків, підопічних - від опікунів тощо). Під іншою залежністю від винуватця слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня - від викладача, одного родича - від іншого та ін.
- «спосіб, що має характер особливого мучення» (ч.2 ст. 121 КК України). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння.
- «характер мордування» (ч.2 ст. 126 КК України). Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, коли вони полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Вирішення питання про те, чи мали зазначені дії характер мордування, входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, оскільки це стосується з’ясування змісту певної ознаки об’єктивної сторони злочину - встановлення відповідного способу вчинення злочину. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їхньої дії. Висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися зазначеними вище компетентними органами.
- «реальні підстави побоювання здійснення погрози» (ст. 129 КК України). Погроза має бути конкретною і реальною. Конкретність визначається у адресації погрози до конкретної особи. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоювання її виконання, які у кожному випадку є різними. Погроза вважається реальною якщо: а) винний вчинив такі дії, які давали підстави вважати, що погроза буде здійснена; б) своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував – погроза не марна, вона буде здійснена. Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим. Погроза, як зовнішній фактор небезпеки впливає на конкретного суб’єкта процесу і тим самим визначає його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. З погрозою пов’язане побоювання - почуття тривоги, хвилювання, викликане чеканням чого - не будь неприємного, небажаного.
- «невиліковна інфекційна хвороба» (ст. 130 КК України). Знаряддям вчинення злочину у складах злочинів, передбачених ст.130 КК, є невиліковна інфекційна хвороба, збудником якої є лише вірус. Очевидно, що для такої позиції законодавця є певні підстави. Як відомо, бактерії – це одноклітинні організми. Віруси ж не мають клітинної будови. Їхня структура значно простіша і менша за клітинну. Завдяки їхній структурі та іншим особливостям ці організми практично неможливо знищити у людському тілі на відміну від організмів, які мають клітинну будову. Через ці об’єктивні причини на сьогодні не відомо природних інфекційних хвороб бактерійного походження, які були б невиліковними. Суспільна ж небезпека злочину, що розглядається, визначається не видом збудника хвороби, а невиліковним, небезпечним для життя характером інфекційної хвороби. Невиліковними вірусними хворобами, що призводять до смерті людини, є, наприклад, гарячка Ебола, кримська гарячка.
- «дискримінація потерпілого» (ст. 127 КК України). Дискримінація - це обмеження прав людини чи групи людей за певною ознакою (ознакою раси, кольору шкіри, національності, рідної мови, політичних чи релігійних переконань, соціального походження, майнового стану, роду занять, місця народження чи проживання, статі, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності, стану здоров'я тощо) або переслідування їх через наявність зазначених ознак. Відповідно до ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою катування може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя особа чи у вчиненні яких вони підозрюються. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що цілі катування - примусити вчинити дії проти своєї волі, отримати відомості або визнання, залякати, дискримінувати, - можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпілого і через іншу особу.
- «систематичність» (як кваліфікуюча ознака певних злочинів). Систематичність вчинків, на відміну від повторності, за визначальну ознаку містить наявність у діянні певної тенденції лінії поведінки винної особи. Дана ознака є якісною характеристикою поняття систематичності. Кількісну ж ознаку полягає у багаторазових (три і більше рази) певних діях винного, які у кожному випадку містять ознаки злочину і які спрямовані на досягнення певної мети (наприклад, багаторазові образи, глумління, цькування, принизливе ставлення, несправедлива критика в кінці кінців можуть призвести до самогубства)
Якщо провести аналіз складів злочинів вбивства через необережність та умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (відповідно ст. 119 та ч. 2 ст. 121 ККУ), то об’єктами в ст. 119 виступає життя особи, а в ч. 2 ст. 121 – здоров’я та життя особи; об’єктивною стороною у випадку вбивства через необережність є: 1) діяння – посягання на життя іншої людини; 2) наслідки у вигляді її смерті; 3) причинний зв’язок між вказаними діянням і наслідками, а у випадку умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками. З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 119 КК України, характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, а в ч. 2 ст. 121 заподіяння тілесного ушкодження здійснюється навмисно, а смерть заподіюється необережно. За ст. 119 суб’єкт злочину загальний, а за ч. 2 ст. 121 суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Отже, порівнявши ці злочини, ми бачимо, що вони мають досить схожий склад, але кримінальним законодавством передбачено різну тяжкість вини і ступінь суспільної небезпечності, про що можна судити з того, як різняться санкції за порушення норм цих двох статей. Слід враховувати також і те, що постановою № 2 Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» (ст. 26) передбачено, що у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК України
Також на виконання завдання також звернуто увагу на такий вид кримінального правопорушення як умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Так, загальновідомим є факт, що єдиною підставою віднесення вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини до привілейованих вбивств є, так званий, особливий психофізичний стан жінки. На наше переконання, в диспозиції ст.117 КК України дійсно закріплена презумпція особливого психофізичного стану породіллі, але при вирішенні питання кваліфікації слід виходити саме зі ступеня впливу цього стану на психіку жінки, що визначає ступінь можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Тому вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини може бути: 1) у зв’язку з неможливістю повністю усвідомлювати свої дії або керувати ними; 2) навмисними діями матері, спрямованими на позбавлення життя новонародженої дитини. При цьому, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час вчинення діяння, а саме «під час пологів або відразу після них». З метою конкретизувати цей проміжок часу пропонується звернутися до гінекології, в якій розрізняють два післяпологових періоди: ранній (через 2-3 години після пологів) та пізній (через 6-8 годин після пологів). З урахуванням цих знань, найкращим вирішенням питання кваліфікації даного злочину є досвід Норвегії, в кодексі якої передбачено покарання за вбивство матір’ю власної дитини при народженні чи протягом доби після пологів.
Бланкетна норма – це юридична норма, яка надає державним органам та посадовим особам право самостійно встановлювати правила поведінки, заборони тощо. Розрізняють три способи викладу елементів правової норми: прямий, відсилочний та бланкетний. При бланкетному способі конкретного посилання на інші норми немає, але окремі елементи формулюються у спеціальних правилах, що видно з тексту бланкетної норми. Бланкетна диспозиція - це диспозиція, яка не визначає всіх ознак злочину, а для їх з’ясування відсилає до нормативних актів, що відносяться до інших галузей права. Існування бланкетних диспозицій зумовлено тим, що в умовах науково-технічного прогресу з’являється значна кількість ризиків від джерел підвищеної небезпеки, запобігання яким здійснюється за допомогою різних нормативно-правових актів (законів, правил, статутів, положень, інструкцій, стандартів тощо). У змісті кримінально-правових норм це знаходить відбиток шляхом вказівки на «неналежне виконання професійних чи службових обов’язків» (ст. 137, 140), «порушення встановленого законом порядку» (ст. 143), «незаконне проведення медико-біологіних, психологічних або інших дослідів» (ст. 142) та ін. Значення бланкетних диспозицій полягає в тому, що вони виконують конкретизуючу функцію і тим самим дають змогу уточнити і доповнити положення кримінального закону, при цьому і зміст, і форма кримінально-правової норми зберігають свої специфічні ознаки. Завдяки використанню бланкетних диспозицій забезпечуються стабільність, гнучкість і динамізм кримінального закону. Аналіз судової практики свідчить про те, що неуважне ставлення до вимог регулятивного законодавства при встановленні тих чи інших ознак (елементів) складу злочину породжує помилки в застосуванні відповідних кримінально-правових норм, а отже, може порушувати права і законні інтереси окремих громадян. В нормах з бланкетними диспозиціями тільки обізнаність у сфері регулятивного законодавства дозволяє точно встановити характер і зміст дії чи бездіяльності, що є необхідною умовою притягнення суб’єкта злочину до кримінальної відповідальності.
Так, постановляючи вироки у кримінальних провадженнях за злочин, передбачений ст. 143 КК України - Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини – суд має керуватися, крім норм КК України, також такими нормативними актами як Резолюція Всесвітньої організації охорони здоров'я WHA 42.5 від 10 травня 1989 р. «Про заборону купівлі і продажу органів людини», Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р., Цивільний кодекс України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», Додатковий протокол до Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину щодо трансплантації органів і тканин людини від 24 січня 2002 р., Резолюція Комітету міністрів Ради Європи про приведення у відповідність законодавств держав-учасників з питань вилучення, пересадження і трансплантації матеріалів організму людини №(78) 29 від 11 травня 1978 р., Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» № 695 від 24 квітня 2000 р., Перелік державних та комунальних закладів охорони здоров’я і державних наукових установ, які мають право провадити діяльність, пов'язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 18 лютого 2006 р. № 164, Порядок узяття, зберігання і використання кісткового мозку, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 96 від 4 травня 2000 р., Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Інструкція щодо вилучення органів людини в донора-трупа. Перелік органів людини, дозволених до вилучення у донора-трупа. Інструкція щодо вилучення анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у донора-трупа. Перелік анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів і фекальних матеріалів, дозволених до вилучення у донора-трупа і мертвого плоду людини, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України № 226 від 25 вересня 2000 р., Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (п. 10).
Труднощі при застосуванні кримінально-правових норм з бланкетними диспозиціями полягають в необхідності: 1) з’ясування, які нормативно-правові акти і яких галузей права регулюють ті чи інші суспільні відносини, що охороняються законодавством про кримінальну відповідальність, та ретельного їх вивчення; 2) з’ясування меж чинності цих правових актів у часі й просторі; 3) точного встановлення конкретної норми (пункту, частини, статті) регулятивного законодавства, яка має значення для вирішення питання про наявність складу злочину.
За наслідками перегляду кримінальних проваджень в апеляційному порядку: 1 вирок Охтирського міськрайонного суду було скасовано, інші вироки Охтирського міськрайонного суду вищевказаної категорії справ були залишені без змін.
Кількість скасованих Апеляційним судом Сумської області судових рішень Охтирського міськрайонного суду є незначною, що є безумовним свідченням законності, обґрунтованості та справедливості прийнятих суддями Охтирського міськрайонного суду рішень, що ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді кожної справи.
_03_03.png)
