Громадські роботи як спосіб перевиховання злочинців та правопорушників

         Громадські роботи один із «наймолодших» видів кримінального та адміністративного покарання у вітчизняній юридичній практиці та законодавстві. Поява даного виду кримінального покарання завдячує нині діючому Кримінальному кодексу України. Громадські роботи, як вид адміністративного стягнення, запроваджено в результаті внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

            Відмінностей та схожостей в порядку призначення та виконання громадських робіт і адміністративного, і кримінального - досить багато, але основні засади та принципи схожі. Громадські роботи полягають у виконанні порушником закону у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Безоплатність – є їх визначальною особливістю. Як правило, об’єктами для роботи є підприємства комунального господарства міст та об’єкти, котрі підпорядковуються територіальним громадам, сільським (селищним) радам. Громадські роботи виконуються за місцем проживання правопорушника. Це може бути будь-яка робота, у тому числі трудомістка і не престижна (скажімо, прибирання вулиць, парків, скверів, інші роботи щодо благоустрою населеного пункту). Головне, щоб робота не принижувала честі та гідності правопорушника, не була пов’язана з шкодою для його життя та здоров’я та не потребувала відповідної професійної кваліфікації.

            Оскільки громадські роботи, як вид покарання, виконуються за рішенням суду, вони згідно з частиною 3 статті 43 Конституції України не вважаються примусовою працею, використання якої забороняється.

            Сутністю покарання є безоплатна праця, від якої порушник не має права ухилитися. Вона для нього є обов'язковою. У цьому також проявляється каральна та виховна властивість громадських робіт як виду покарання. Роботи виконуються не на користь потерпілого від правопорушення, а на користь суспільства, громади і спрямовані на формування у порушника закону поваги до суспільства, встановлених правил поведінки та громадських інтересів.

            Тривалість громадських робіт за Кримінальним кодексом України встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, і призначається, як правило за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості. За Кодексом про адміністративні правопорушення – від двадцяти до шістдесяти годин. Робота триває не більш як чотири години на день. Громадські роботи можуть бути призначені також неповнолітнім правопорушникам у віці від 16 до 18 років, призначений строк та тривалість роботи дітей дещо зменшена в порівнянні з повнолітніми порушниками закону, не може тривати бульше двох годин на день.

            Також, слід відзначити, що є і певна категорія осіб, до яких громадські роботи не можуть бути застосовані: це особи з інвалідністю першої або другої групи, вагітні жінки, особи, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовці строкової служби.               

            Особи, яким призначено покарання у  виді   громадських   робіт, зобов'язані додержуватися встановлених відповідно  до законодавства порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці. Якщо засуджений не виконує поставлені перед ним завдання чи безпричинно відмовляється від запропонованої роботи, з’явився на роботу в нетверезому стані чи допускає прогули без поважної причини, роботодавець про цей факт інформує орган пробації для відповідного реагування. При повторному допущенні подібних порушень засуджений може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.

            Відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт, призначених як адміністративне стягнення, полягає у тому, що орган пробації надсилає подання   до суду для вирішення питання про заміну не відбутого строку громадських робіт адміністративним арештом або штрафом.  

            Громадські роботи довели свою дієвість у процесі виправлення та ресоціалізації правопорушників, економічно обґрунтовані, мають суспільно корисну спрямованість, відповідають потребам територіальних громад та сприяють їх соціально-культурному розвитку.